Українське суспільство та Олександрія, зокрема, обрали свій шлях незалежності у далекому серпні 1991 року. Сьогодні, як і в часи Української Революції, як у часи Другої Світової, як у перші дні російсько-української війни 2014-2022 року, олександрійці на захисті кордонів незалежної держави – України. Але мало хто пам’ятає чи знає як все починалось. І наскільки складно було виборювати шлях до самостійного державного життя навіть на рівні міста і містечок. В Олександрії відбувались не менш бурхливі події ,ніж у столичному Києві, а пристрасті навколо того хто був готовий здати місто у руки заколотникам і відновлювачам репресивного апарату, не завершились і нині. Хоча дещо ми можемо сказати і зараз.
До вашої уваги уривок із книги члена Національні Спілки краєзнавців України Віктора Голобородька «Олександрія. Історія Задніпров’я». Книга здобула лауреатську обласну краєзнавчу премію імені видатного дослідника краю В.Ястребова та розкриває історію краю не зі сторінок цензурованих видань часів СРСР, а з документів та свідчень епохи побудови нової української держави на зламі імперій та нових епох.
Олександрія незалежна. Рік 1991
18 серпня 1991 року перетворення СРСР у коло незалежних країн намагалися зупинити. Бюрократично-партійна система Радянського Союзу шукала реваншу і контролю над ситуацією. Було створено Державний комітет з надзвичайного стану, який мовою оригіналу називався “Государственный комитет по чрезвычайному положению” або ГКЧП. Переворот почався одразу і в Москві, і у Криму, де заколотники, що обіймали тоді вищі партійні і державні посади, намагались встановити диктаторську владу: в столиці — демонстрацією військової сили, а у місці відпочинку президента СРСР — блокуванням дачі Михайла Горбачова. Не протримавшись і декількох днів, ГКЧП перетворилось у назву без реального змісту і лише з купою відісланих їм привітальних телеграм, яких наприкінці путчу приходили одиниці від екзальтованих місцевих чиновників. ГКЧП виявилось нездатним, як і до цього вся партійно-номенклатурна система, управляти країною, що була охоплена економічною кризою, спровокованою війною в Афганістані та різким падінням цін на експортні енергоносії. В СРСР насувалась реальна загроза імовірного голоду, яку намагалися вгамувати картковою системою розподілу продуктів, отриманням гуманітарної допомоги від західних країн. Подальший хід подій підтвердив те, що це була перша, але, як побачимо, не єдина спроба реставрувати колишню імперію із центром у Москві.
Як реагували на зміну простору і часу політики, влада, опозиція, громадськість у невеликому шахтарському місті Олександрії українського Задніпров’я?
Перша реакція
Через шість днів після оголошення ГКЧП та в той же день, коли Верховна Рада оголосила підтримку Акту Незалежності України — 24 серпня 1991 року — олександрійська міська офіційна газета вийшла із заголовком “Три дні, які приголомшили світ”. В ній вперше було повідомлено жителям міста зі шпальт місцевого видання про державний переворот, який не вдався.
Показово, що стаття була підписана колективом редакції видання, а не конкретними особами чи представниками влади. “Антиконституційні” дії посадовців СРСР, на думку авторів замітки, могли призвести до “громадянської війни, масових жертв, кровопролиття”. Журналісти видання засуджують “цей антиконституційний акт, злочин проти свого народу, демократії, гласності”. На цій же сторінці публікується велика стаття голови міської Ради народних депутатів, голови міськвиконкому Олексія Скічка. Найвищий посадовець міста у виданні не порушує питання правомірності чи неправомірності дій вищих щаблів влади, але зауважує, що “відрадно, що в цей тривожний час наші люди зберігають спокій, виваженість і розсудливість”, а також наголошується на тому, що ніякій владі, якою б вона не була, не вдасться розв’язувати соціально-економічні проблеми “без допомоги трудящих, громадськості, всього населення, без наполегливої праці, дисципліни, організованості”.
Цей виступ, не виключено, написаний був за особистими зауваженнями, а можливо і за авторства саме Олексія Скічка, оскільки стиль викладу думок цілком схожий з тими думками, які висловлював О.Скічко під час публічної участі у політичному житті міста на початку 2000-их років.
Зі спогадів О.Скічка, які записав журналіст В. Михалевич, події під час ГКЧП відбувались саме так: “Як стався путч, то безліч телефонних дзвінків було, всі запитують: “Ви чули, Олексію Омеляновичу?” Кажу: “Чув”. З Янаєвим я був знайомий особисто, тому не вірив, що він здатен очолити повалення уряду Горбачова. Жодних дзвінків, сигналів, вказівок з Москви не було, ми орієнтувалися на роботу керівництва республіки”.
Наступний номер офіційного видання вже сміливо дає жорстку оцінку подіям, вказуючи на те, що “партійні вожді, “восседая” в Кремлі, прикриваючись партією, мільйонами рядових комуністів, хотіли нацькувати армію, КДБ і МВС СРСР на свій народ”. Під цим емоційним виступом поставив підпис заступник редактора видання Кузьма Повелько, заявляючи також про свій вихід з партії.
26 серпня партійна організація найбільшого промислового об’єднання міста — теркому профспілки робітників вугільної промисловості теж виходить із КПРС. Про це робить офіційну заяву секретар організації П.Мосійчук.
Склали свої партквитки співробітники редакції міської офіційної газети, які вимагали виведення партійної структури із засновників видання — В.Дерусов та В.Колесников.
Оприлюднені заяви про необхідність скликання депутатів міської ради на позачергову сесію міської ради з обговорення резонансних подій в країні, в тому числі за підписом депутатів Г.Могілея, В.Манжоса, В.Жахалова.
Комісія, мітинги і загибель місцевого “перевороту”
30 серпня була створена комісія з депутатів і співробітників міської влади для контролю над приміщеннями міських комітетів Комуністичної Партії України і Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. Приміщення доручено охороняти міліції. Відповідне рішення викликане тим, що напередодні, власність комуністичної партії передано у державну власність рішеннями Верховної ради України.
31 серпня по радіо було оголошено про законодавчий акт щодо припинення діяльності Компартії в Україні. В цей же день видано розпорядження голови міської ради і міськвиконкому О.Скічка про опечатування службових кабінетів міського комітету Компартії України.
1 вересня біля будинку міської ради відбувся мітинг, в якому беруть участь прихильники місцевого осередку Руху, а також інших демократичних партій. У мітингу взяли участь депутати обласної та міської ради, представники місцевого осередку організації “Меморіал”. На мітингу висловлена підтримка рішень Верховної Ради України по проголошенню незалежності України, засуджено дії учасників “путчу”.
В резолюції мітингу висловлювались вимоги щодо притягнення до відповідальності учасників путчу та тих, хто не використав свого службового становища для протидії заколотникам. Щодо міської ради та міського виконавчого комітету, учасники мітингу вимагали його відставки, бо, на думку учасників мітингу, місцева влада зайняла очікувальну позицію, не засудила дії ГКЧП. До складу комісії по розслідуванню дій посадових осіб під час перевороту, протестувальники вимагали включити представників від громадських організацій і рухів. Також пролунала вимога створити в трудових колективах страйкові (робітничі) комітети і загальноміський страйковий комітет. Громадськість вимагала активної діяльності депутатсько-громадського комітету для сприяння формуванню Української національної гвардії. Вимагалось від міської ради на черговій сесії прийняти рішення про підняття біля приміщення ради синьо-жовтого прапора.
Міська влада поступово почала готувати жителів міста до нового погляду на події, але ставати на бік тих, хто вимагав кардинальних змін, не стала. 4 вересня знову із примирювальною оцінкою подій під час ГКЧП виступив голова Олександрійської міської ради О.Скічко. За висловом керівника міста, політичну ситуацію в Олександрії в дні путчу 19-21 серпня можна оцінити як “досить зважену”.
14 вересня міське офіційне видання повідомляє про проведення позачергової сесії міської ради і створення тимчасової комісії міської ради по перевірці діяльності посадових осіб, державних органів влади, громадських об’єднань та організацій у зв’язку з державним переворотом 19-21 серпня 1991 року. В склад комісії обрано 11 депутатів. Головою комісії обрано М.Фрідмана, заступником голови — С.Горяку, секретарем — В.Жахалова. Публікується положення комісії, яка починає працювати у приміщенні міської ради.
Комісія мала спеціальні повноваження, в тому числі певні елементи повноважень слідчих органів. Наприклад, повноваження щодо отримання документів і інформації навіть від слідчих міліції. Через невиконання законних вимог комісії, представника влади могли усунути від посади.
Офіційному повідомленню про сесію міської ради 20 вересня передувала робота комісії, чий звіт розглядали на засіданні. Спочатку депутати ухвалили рішення про підняття синьо-жовтого прапора України перед міською радою. Проте сесія вирішила залишити і радянський прапор УРСР. Така подвійна гра депутатського корпусу цілком узгоджувалась із точкою зору більшості олександрійців, які з одного боку вважали за краще мати самостійну державу, а з іншого — намагались не віддалятись від недавнього минулого. Про це красномовно свідчитимуть результати референдуму, що відбудеться незабаром. До результатів роботи комісії щодо дій міських можновладців під час ГКЧП ми повернемось пізніше, а зараз детальніше спробуємо розглянути питання про те, чому такі процеси відбуватись в суспільстві, і чому монолітна партія, яка мала вертикаль зверху до низу, силові структури і всі важелі впливу, не втримала владу…
Олександрійське ГКЧП
Чи не найголовнішим питанням політичного виднокола міста того часу стала відповідь на те, що ж відбувалось під час ГКЧП в Олександрії? Хто вирішив “здати” місто у нові тісні обійми тоталітарного режиму? А хто намагався зупинити тиск на молоду незалежну державу? Згадаємо, що одразу після ГКЧП була створена міська комісія, що мусила розглянути питання участі-неучасті представників міської влади у заколоті. Результати роботи комісії так і залишились утаємниченими. Короткий звіт про сесію містить тільки згадування про те, що 20 вересня вона відбулась, а про наслідки роботи тимчасової комісії міської Ради по перевірці на території міської Ради діяльності посадових осіб державних органів, громадських об’єднань та організацій у зв’язку з державним переворотом 19-21 серпня, доповів голова комісії М.Фрідман.
Далі почалась цікава історія із незрозумілим кінцем, адже офіційне видання говорить про те, що депутати проголосували про вотум довіри голові міської ради. А от головний опонент — Г.Могилей посилається на відсутність такого вотуму довіри і зазначає, що “у відповідності з правовими повноваженнями тимчасової комісії по “ГКЧП”, її пропозиції приймаються або відхиляються кваліфікованою більшістю депутатів (більшістю від кількості обраних), що складає 69 голосів. По наслідках голосування вотуму довір’я, О.Скічка на посаді підтримало менш, ніж 60 депутатів”.
Єдине джерело публікує і уривок з офіційного звіту комісії. Цей документ по-своєму є унікальним, а тому варто його процитувати повністю: “Посадові особи під час заколоту діяли по-різному. Більшість підприємств і установ одержали телефонограми, телетайпограми, поштограми, в яких вишестоячі інстанції зобов’язували керівників підвищити бойову готовність, посилити охорону, запровадити цілодобове чергування, обмежити відпустки, оперативно інформувати.
Активно підтримала “ГКЧП” президія міської ради ветеранів на чолі з депутатом Черновим, який, на думку комісії, не має морального права ним бути. Проігнорував вимоги заколотників директор НВО “Етал” Фелікс Павленко (він був одночасно і Народним депутатом України з 1990 року, до речі обраним з другого туру 66,76% голосів — авт.). Деякі вичікували, інші виконували. Прокурор міста депутат М.М.Корінь не виступив з офіційною заявою про діяльність на території міста наказів “ГКЧП”. Місцевий військовий гарнізон в дні заколоту перебував в підвищеній бойовій готовності. Місцевий відділ колишнього КГБ ніяких розпоряджень від “ГКЧП” не одержував… Окремої оцінки вимагає діяльність в дні заколоту Олександрійського МК КПУ. Ним одержано таємний лист з обкому КПУ з переліком форм підтримки комуністами дій “ГКЧП” (далі наводиться текст листа за підписом секретаріату Кіровоградського обкому Компартії України – авт.)… Як пояснив комісії колишній перший секретар МК КПУ П.І.Скляр, він, після ознайомлення з першим абзацом цього документу, “усвідомив його антиконституційність” і розірвав. Свідків і підтвердження цьому комісія не виявила. Функції першого секретаря в дні заколоту здійснював Вадим Козенко. Саме з ним радився про зміст телеграми голова президії міської ради ветеранів депутат Чернов.
Ось її текст: “Міська рада ветеранів війни і праці, військових сил СРСР м. Олександрії Кіровоградської області УРСР схвалюють і підтримують ваші дії по виведенню країни з глибокої кризи. Бажаємо вам успішно виконати намічену програму” Підпис Чернов. Печатка.
Комісія вважає, що П.І.Скляр не вживав контрзаходів “антиконституційному” документу, що МК КПУ зайняв очікувальну позицію.
Особливої оцінки заслуговує позиція міської Ради і її керівництва. Депутати, керівники підприємств, окремі громадяни в дні заколоту звертались саме у міськраду, як відповідальну за стан в місті. Лунали вимоги і прохання до керівництва Ради висловити свою позицію про обставини, що склалися і поінформувати про них жителів через засоби масової інформації… в засобах масової інформації ніяких заяв з приводу подій не було…”.
Далі у тексті звіту цитуються фрагменти текстів телефонограм керівникам установ та підрозділів силових структур, в яких начальнику позавідомчої охорони МВВС, місцевому прокурору, директору заводу “Автоштамп”, міському відділу міліції, керівнику ВО “Олександріявугілля”, місцевому (двадцять другому) відділенню банку “Україна” виконати накази “ГКЧП”.
На цій же сесії, де було оприлюднено текст звіту комісії, зняв з себе повноваження депутата раніше згадуваний депутат-прокурор Михайло Корінь, що хотів притягти до відповідальності організаторів шахтарських страйків. Причина такого вчинку невідома, оскільки місцева офіційна преса не публікувала будь-якої інформації, проте не виключено, що моральний стан людини був не з кращих, адже саме він за висновком комісії не протидіяв перевороту і міг отримати реальне покарання.
В.Голобородько.
«Олександрія. Історія Задніпров’я»
Уривок публікується з дозволу автора. Всі права на републікацію застережені та можуть здійснюватися лише за письмового дозволу автора.