Якісні інгредієнти для приготування страв – це і є найбільша турбота кухаря. Адже все інше залежить від майстерності творця смачної і корисної їжі. Для істориків і краєзнавців такими “інгредієнтами” є джерела, без яких не може бути обґрунтованих і цікавих публікацій, які рухають вперед об’єктивне пізнання минулого та осмислення його сучасниками. Саме про смачні краєзнавчі “інгредієнти” у новому томі “Інгульського степу” і поговоримо зараз. Проєкт, який став, як просвітницьким, так і науковим, і що важливо – доступним для будь-кого, хто хоче дізнатися більше про історію краю, продовжує дивувати відкриттями.
Окрема подяка меценату і очільнику проєкту, автору досліджень, науковцю Владиславу Сердюку, без якого унікальне видання “Інгульський степ” не виходило б у світ. І додаткова подяка за відданість справі – вже дев’ять років поспіль цей збірник праць з історії, краєзнавства, джерел – збирає цікавий дослідницький контент про минуле краю.
Та повернемось до ключової теми публікації – краєзнавчо-історичного “меню” IX випуску.
Перше, що змінилося у моєму житті завдяки новому збірнику, – трохи менше часу на сон, принаймні на найближчий тиждень, а може і два. Адже читати, осмислювати і дізнаватися нового тут чимало. Детальний аналіз публікацій за всіма науковими канонами, мабуть, залишимо людям з академічними ступенями. Опишемо перші враження та цікаві фрагменти видання, на які одразу звертаєш увагу. Ось і список всіх опублікованих праць.
Глибинна історія Задніпров’я
Перша публікація в збірнику – авторства А. Бутка і нині вже відійшовшого у засвіти історика, економіста, державного діяча А. Пивовара. Це друга частина джерельної збірки з історії Задніпров’я, а саме з церковного життя краю XVIII століття. Для повної картини тим, хто має намір ретельно досліджувати цей напрямок, нагадаю, що публікація документів з церковної історії саме цього часу (іноді документів, що нині знищені чи зникли з плином часу і внаслідок двох воєн) є у краєзнавчих розвідках Василя Никифорова. Тут купа цікавинок, але те, за що зачепилося одразу око, – чергові системні згадки про наявність на території Задніпров’я місць, які були заселені задовго до появи населених пунктів задніпрських сотень Миргородського полку першої чверті XVIII століття. У згаданих джерельних публікаціях також чимало подробиць з історії краю, деталей і узагальнень. Просто перелік адміністративно-територіальних утворень, які ці джерела описують, має викликати зацікавленість: Гетьманщина, Нова Сербія, Новослобідський козацький полк.
Взагалі, нехай і така – уявна, “дистанційна” у часі присутність у краєзнавчо-науковому дискурсі творчого доробку Анатолія Пивовара – це дуже важлива і правильна річ. Спадок цього дослідника – окрема і вагома для пізнання частина історії Задніпров’я, а без його праць сьогодні складно уявити поступ у дослідженні минулого центральноукраїнської степової Ойкумени.
Анатолій Пивовар. Джерело фото: авторський знімок Владислава Сердюка
Несподівано і цікаво про театр!
Цікавлюсь історією театрального життя, тому справжнім відкриттям для мене є публікація В. Сердюка про театральне життя Долинської та села Березівки (саме того, що поруч з Олександрією) на початку XX століття. Не буду спойлерити, але всім, хто захоплюється дослідженням театрального життя і не тільки, – раджу прочитати.
А тепер до “найсмачнішого” для олександрійців
У збірнику є друга і найцікавіша для олександрійців частина джерельної публікації сповідних відомостей Криловської протопопії 1763 року. Для тих, хто не в темі, – це і про сучасну Олександрію та навколишні населені пункти, які там “ховаються” в новосербських топонімах “шанець Бечія” (Олександрія) або “шанець Вараждин” (Протопопівка).
Для тих, хто досліджує заснування сіл і селищ краю
Для дослідження динаміки розвитку населених пунктів цікавою є публікація С. Пікуля про відомості щодо “дач” 1795 року у Єлисаветградському та інших повітах Новоросійської губернії. Тут не тільки чітка фіксація перших власників окремих населених пунктів (скарб для краєзнавчих пошуків щодо сільських населених пунктів), але й вказівки на території, які були передані на заселення, але не використовувалися чи не заселялися.
Що ще є в збірнику?
Стаття О.Жосана про аграрну політику окупаційної влади Третього рейху на Кіровоградщині. Несподіване, можливо для декого, лояльне відношення окупаційної влади до приватновласницьких настроїв українців тут розкрито завдяки цитуванню оригінальних текстів тих часів. І ці ж публікації пояснюють, чому не всі хотіли змінити гітлерівську окупацію на окупацію сталінську, а партизанська та підпільна діяльність сприймалась не всіма як визволення.
Є стаття А.Ганула про власників домогосподарств (там більше про збережений частково і до сьогодні більшовицький поділ міст на райони та багато інших деталей епохи початків радянської влади).
Розлоге дослідження В.Дерхо про непересічні постаті родини Добровольських де чимало знайомих для олександрійських краєзнавців, прізвищ, серед яких і Алєєв (Оліївка в Приютівській громаді) і Піщевичі, які відомі нам по Семену Піщевичу та його вишуканому будинку у стилі модерн в Олександрії.
У збірнику можна прочитати також наукове, теоретичне осмислення зв’язку національного характеру та національної мови (Роланд Піч) та щоденники Федора Сенкевича і Прокопа Яснецького (упорядник В.Васильченко). Останні переносять нас у цікаві для історії Задніпров’я, роки – 1769-1787.
Стаття С.Мілютіна розповідає про еволюцію політичних поглядів одного з борців за незалежність України в епоху Перших визвольних змагань – Фотія Мелешка. І немов знову повертає до сьогодення з його кривавою раною війни, з втратами, перемогами та переосмисленням життєвого шляху. Доля героя публікації сповнена всіх примхливих поворотів історичного шляху, якими сповнено і шлях до незалежності України.
Локальна тема розробки гранітів та їх розробки біля Табурища (придніпровське межиріччя Дніпра і Бугу) в розповіді Г.Смірнової, перетворюється в унікальний контент, який висвітлює тему походження та використання гранітів. Нагадаю, що саме граніти, включно з тими, які добувались у межах сучасної Олександрії, використовувались найдавнішими з відомих нам історичних народів для оздоблення та спорудження курганів з ритуальною та поховальною метою. А один з найдавніших нам відомих артефактів епохи нижньомихайлівської культури, може побачити кожен олександрієць, проходячи біля входу в Олександрійський музейний центр на Соборній площі.
Є і про невтомну працю земств, цього разу про долю однієї із земських лікарень на Криворіжжі (стаття О.Тарабари).
У збірнику є і стаття автора рядків про топоніміку краю, яка потребує переосмислення та ретельнішого аналізу, особливо з огляду на тісні контакти степового фронтиру з тюркським світом. В статті мова йде про нові підходи до етимології таких близьких кожному олександрійцю топонімів як Чорний ліс, річок Інгулець, Березівка, Бешка, Верблюжка, Висунь та архаїчного дромоніма Чорний шлях.
Трохи підсумків
Підсумок, який можна зробити за результатом побіжного огляду видання: для осмислення всього нового, що ми дізнаємось про історію Задніпров’я з цього тому “Інгульського степу”, треба чимало часу, адже інформації багато і вона потребує аналітичного підходу, критичного аналізу вже відомих фактів і відповідно – залучення джерельної бази до нових публікацій.
Друге – коло авторів розширюється, а рубрики збірника, які вже стали “класичними” формують збалансований і цікавий краєзнавчо-історичний контент, до якого з задоволенням можна звертатись не лише для здобуття довідкової, джерельної інформації, але й для звичайного читання.
Третє – збірники складні для пізнання непідготовленому читачу, хоча навіть для того хто вперше спробує пірнати у глибину краєзнавчих знань тут є багато корисної і доступної інформації.
Є ще один цікавий висновок – в кожному збірнику знаходимо щось цікаве і нове про минуле Усиківки-Олександрії і інших суміжних територій. А отже це справді неоціненний скарб для дослідника минувшини, пізнання якої для когось – дороговказ у майбутнє, а для когось – просто споглядання на застиглу магму емоцій, подій і фактів.
З нетерпінням будемо очікувати ювілейного десятого випуску збірника де будуть нові відкриття, що зміцнять нашу історичну, культурну та інформаційну оборону проти інтелектуальної і культурної експансії російського імперіалізму.
член Національної спілки краєзнавців України Віктор Голобородько
В публікації використані фото зі сторінок “Інгульського степу”