Коли ви чуєте слово українці, кого ви уявляєте? Як виглядають ці люди? Скільки їм років? Де вони працюють? Який їх сімейним стан? Які у них цінності та традиції?
Якщо обговорити ці питання з іншими людьми, то велика вірогідність, що відповіді будуть співпадати.
Ми часто чуємо фрази на кшталт: «усі пенсіонери не вміють користуватися смартфонами», «молодь не хоче працювати», «чоловіки не плачуть» або «ЛГБТІК+ нав’язують свій спосіб життя». Подібні узагальнення називають стереотипами. Вони здаються безневинними, але можуть впливати на наші рішення, ставлення до інших людей і навіть ставати підґрунтям для дискримінації та насильства.
Що таке стереотип?
Слово «стереотип» спочатку означало металеву друкарську форму для багаторазового відтворення тексту. У сучасному значенні цей термін став популярним після виходу у 1922 році книги американського журналіста та публіциста Волтера Ліппмана «Громадська думка» («Public Opinion»).
Стереотип — це спрощене, узагальнене уявлення про певну групу людей. Такі уявлення формуються під впливом культури, виховання, медіа, соціального оточення та особистого досвіду.
Проблема полягає в тому, що жодна людина не може повністю відповідати характеристикам, які ми автоматично приписуємо цілій групі.
Чому наш мозок створює стереотипи?
Людський мозок щодня обробляє величезну кількість інформації. Щоб економити ресурси, він постійно шукає закономірності та спрощує реальність.
Психологи називають це когнітивною економією. Завдяки їй ми швидко орієнтуємося в навколишньому світі та можемо приймати рішення без тривалих роздумів.
Однак у такого механізму є зворотний бік. Спрощуючи інформацію, мозок часто робить помилкові висновки про людей, яких ми недостатньо знаємо.
Саме тому стереотипи є природною частиною людського мислення, але це не означає, що вони завжди відповідають дійсності.
Когнітивні упередження
Стереотипи тісно пов’язані з когнітивними упередженнями — систематичними помилками мислення, через які ми сприймаємо реальність не зовсім об’єктивно.
Наприклад, існує так зване упередження підтвердження. Люди схильні помічати інформацію, яка підтверджує їхні переконання, і ігнорувати факти, що їм суперечать.
Якщо людина переконана, що певна соціальна група є «неправильною» або «небезпечною», вона частіше звертатиме увагу на поодинокі випадки, які підтримують цю думку, і не помічатиме численні приклади, що її спростовують. Наприклад стереотип про те, що гомосексуальність – це хвороба, яку можна вилікувати.
Ще одне поширене когнітивне упередження — ефект «своїх» і «чужих». Ми природно більше довіряємо тим, кого вважаємо схожими на себе, і насторожено ставимося до тих, кого сприймаємо як «інших».
Як стереотипи впливають на ставлення до ЛГБТІК+ людей?
Абревіатура ЛГБТК+ означає:
Л — лесбійки;
Г — геї;
Б — бісексуальні люди;
Т — трансгендерні люди;
І – інтерсекс-люди;
К — квір-люди;
«+» — інші люди з різними сексуальними орієнтаціями та гендерними ідентичностями.
В українському суспільстві тема ЛГБТІК+ людей часто залишається предметом дискусій, а іноді — джерелом численних міфів та упереджень.
Часто негативне ставлення виникає не через особистий досвід спілкування, а через інформацію, отриману від знайомих, із соціальних мереж або медіа.
Дослідження соціальних контактів у різних країнах показують: люди, які особисто знають представників ЛГБТІК+ спільноти, зазвичай мають менше упереджень. Безпосередній досвід допомагає побачити конкретну людину замість абстрактного образу чи стереотипу.
Піраміда ненависті
Після Другої світової війни дослідники намагалися зрозуміти, як суспільства можуть дійти до масового насильства та геноциду. Одним із результатів цих досліджень стала концепція піраміди ненависті.
В її основі лежать стереотипи та упередження.
Наступний рівень — прояви упередженого ставлення: образливі жарти, приниження, соціальне виключення або цькування.
Далі виникає дискримінація — відмова в послугах, працевлаштуванні, оренді житла чи рівному доступі до можливостей через належність людини до певної групи.
Наступний рівень цієї піраміди – насильство: погрози, напади, побиття та злочини на ґрунті ненависті.
Найвищий рівень піраміди — масове переслідування або знищення груп людей.
Суть концепції полягає в тому, що великі прояви ненависті рідко виникають раптово. Вони починаються з маленьких щоденних упереджень, які суспільство перестає помічати. А далі відбувається накопичувальний ефект, коли від розповсюдження анекдотів про сексуальну орієнтацію люди стають на підтримку нападів на ЛГБТІК+ людей під час Маршів рівності.
Український контекст
Україна останніми роками поступово рухається до більшого прийняття різноманіття та захисту прав людини. Водночас соціологічні дослідження свідчать, що частина суспільства досі має упередження щодо ЛГБТІК+ людей.
Причини можуть бути різними: недостатня поінформованість, вплив радянської спадщини, релігійні переконання, брак особистого досвіду спілкування або поширення дезінформації.
Разом із тим дедалі більше українців підтримують принцип рівних прав і виступають проти насильства та дискримінації щодо будь-яких соціальних груп.
Чи можуть стереотипи бути корисними?
Стереотипи самі по собі не є ознакою «поганої» людини. Вони виникають як спосіб швидко обробляти інформацію.
Проте проблема починається тоді, коли ми сприймаємо стереотип як беззаперечну істину та переносимо його на кожну людину без винятку.
У такому випадку стереотип перестає бути інструментом спрощення і стає джерелом несправедливості.
Як змінювати стереотипне мислення?
Повністю позбутися стереотипів навряд чи можливо, але можна навчитися їх помічати.
І ось, що вже можна робити:
- перевіряти інформацію з різних джерел;
- ставити під сумнів власні автоматичні висновки;
- знайомитися з досвідом людей, які відрізняються від нас;
- читати якісну журналістику та науково-популярні матеріали;
- звертати увагу на факти, а не лише на емоції;
- оцінювати конкретну людину за її вчинками, а не за належністю до певної групи.
Критичне мислення не означає відмову від власних переконань. Воно означає готовність перевіряти їх і коригувати, коли з’являються нові факти.
Стереотипи допомагають мозку швидко орієнтуватися у складному світі. Але коли вони замінюють реальні знання про людей, то можуть ставати основою для упереджень, дискримінації та насильства. Саме тому важливо бачити в кожній людині насамперед особистість, а не набір ярликів, які їй приписує суспільство.
Цей матеріал створено на основі навчання у вебінарах в рамках проєкту «Незламні голоси в часи війни», що його втілюють організації Deutsche Gesellschaft (Берлін), Гендер Зед (Запоріжжя) та Прес-клуб реформ (Кропивницький) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та фундації #WeAreAllUkrainians у рамках Програми Східного Партнерства #civilsocietycooperation.
Авторка: Катерина Карпенко
Фото: ілюстрації згенеровано штучним інтелектом за описом