Вт. Тра 14th, 2024

У нас фантастично цікавий за історичною спадщиною регіон. Він є складним і водночас унікальним. Навіть автори радянських підручників та енциклопедій партійно-орієнтованого виконання визнають це, пишучи дуже обережно про лінійність і однаковість історичних процесів на нашій землі, яку ми поки що за усталеною традицією і внаслідок незмінності тексту Конституції продовжуємо називати Кіровоградською областю. 

Кіровоградщині у нинішньому форматі вже 85 років. Ця цифра наближає нас до 100-річного показника, що для історичного та краєзнавчого пізнання є своєрідним рубіконом, де вже можна робити певні висновки. Та спробуємо поговорити про Кіровоградську область, оцінюючи її виникнення, формування, існування у сьогоденні з позицій, які не почуєш на офіційних заходах і які залишаються за межами офіційних дискусій. Отже, почнемо з того чи дійсно жителі Кіровоградщини мають спільний історичний фундамент чи ми всі із різних формацій, а іноді й взагалі – культурних і економічних регіонів?

Без коріння чи ми шукаємо не там?

Перше, що нас відрізняє – відсутність властиво українського об’єднуючого регіонального символу-назви. Коли починаєш підбирати в голові ці назви, то складно на чомусь зупинитись. Навіть більше – нам простіше йти від зворотнього, тобто говорити про те, ким ми не є. 

От, наприклад, ми не є киянами, жителями Поділля чи Таврії. Ми не з Причорномор’я або Приазов’я. І ми точно не маємо відношення до Полісся та Волині як органічні складові цих регіонів України. Тож хто ми? Невже все так безіменно і пустельно в нашій історії?

Насправді звісно, що ні. Є одна усталена і зафіксована у документах Гетьманщини історична назва значної частини сучасної Кіровоградщини – “Задніпров‘я”. Але і тут є проблема. 

Ця назва не охоплює землі теперішньої Кіровоградщини в цілому, а лише властиво придніпровський і частково степовий регіон на півночі та сході. Проблема ще й в тому, що нинішній обласний центр Кіровоградщини – місто Кропивницький – історичними глибинними зв’язками практично не пов‘язаний з найбільшими містами – ні з Олександрією, ні з нинішнім Світловодськом, ні зі Знам’янкою, ні з Бобринцем або Голованівськом. 

І цей зв’язок тут відсутній не через неінтегрованість економічно і соціально або культурно з іншими містами. А через різноманітність долі та спрямованості цих населених пунктів, їх історичної суті. І справді – фортеця св. Єлисавети (Кропивницький) – це форпост імперської колонізації краю, силою зброї та адміністративної потуги. Усиківка-Олександрія або Крилів-Світловодськ – це елементи задніпровських амбіцій Гетьманщини. Голованівськ – типовий населений пункт річпосполитської експансії на землі міжстепового простору України. Знам’янка – слобода, утворена розкольниками з російської імперії, що знайшли собі тут місце і сенс існування, а потім були активно асимільовані місцевих населенням. і такі “відщепи” кругом і скрізь.

Це якщо не кривити душею і говорити правдиво про міфічну глибинну “історичну єдність”, що іноді з’являється у нарисах з історії краю.

Подяка Сталіну чи звичайна логістика?

Здається, що тоді найбільш реальним і наближеним до правди є оцінка, що Кіровоградщина – безумовно штучне утворення як з історичного, так і з географічного погляду. На це є певні причини.

Розвиток історичних подій вказує на те, що інакші, варіативні шляхи розвитку навряд чи були можливі, ніж формування на суміжжі запорізьких земель (Дніпропетровська область), Центральної України (Черкаська і Київська область), Гетьманщини (Полтавська область) та Херсонської і Одеської областей (Південь і Причорноморя) окремої великої адміністративної одиниці.

Керування і орієнтування цієї території неможливе з інших регіонів через значну віддаленість від економічно-політичних центрів. Логістика часів модернізації суспільства змусила шукати оптимальнішу модель, ніж не менш штучне, але ще російсько-імперське утворення яким була Херсонська губернія. 

Кордони Кіровоградщини – наслідок амбіцій Данила Апостола та інших гетьманів і полковників козацької України

Область сформувалась у сучасних межах внаслідок численних політичних та економічних експериментів виключно радянської влади часів довоєнного та післявоєнного СРСР. На цьому можна було б поставити крапку. Але є і антитеза, яка пояснює, чому ці землі сполучені в одне утворення і до сьогодні і в цьому є економічний і культурний та інші сенси.

Прикладіть карту Задніпровських сотень Гетьманщини на карту сучасної Кіровоградської області. Не здається, що це і є прообраз цього утворення – синтези потреби, вимушеного політико-економічного компромісу та пошуку оптимального співвідношення можливостей і ресурсів? Адже приблизно 50% області покривають території колишніх сотень задніпровських володінь Гетьманщини. 

Тож у нас є спільна історія і спільні засновники! Але немає прямих зв‘язків між найбільшими населеними пунктами у минулому. І це – факт, який не варто відкидати для об‘єктивного розуміння ситуації.

Власне на карті в часи заснування і активної реколонізації краю Гетьманщиною сучасного обласного центру ще не існувало, тим більше у його сучасному варіанті – як міста, що має підстави вважати себе окремим і потужним об‘єднуючим елементом. Саме тому можемо висунути як гіпотезу необхідність перегляду панівної версії про формування осердя сучасної Кіровоградщини внаслідок дій сталінського урядування в Україні. Все якраз навпаки. 

Зверніть увагу: “сталінська” Кіровоградщина зразка 1939 року має форму, схожу на ромб. Це – підхід чиновників і економістів, які шукали оптимальну систему керування великою територію, незалежно від реальних історичних і соціальних зв’язків. Кіровоградщина сучасна – схожа на форму витягнутого з заходу на схід ромба. Це та форма, яка була притаманна “задніпрським” територіям Гетьманщини – сотням Миргородського полку. 

Тож хто фундатор саме такого поділу земель в центральній частині Україні – сталінський уряд або гетьманські полковники? Схоже на те, що амбіційні плани поєднати Україну “обох боків Дніпра” у спільну державну територію, в тому числі на землях сучасної Кіровоградщини пережили не лише царат, але і потужну радянську більшовицьку імперію.

Кіровоградщина: народження на папері та реальне створення

Маємо визнати: етап створення нового краю – сучасного межиріччя Дніпра і Бугу – відбувся вже за часів активної індустріалізації та модернізації життя. І цей процес не співпадав із загальноукраїнським, який власне завершився у більшій частині українських земель ще на рубежі XIX–XX століття. 

Формально Кіровоградська область утворена у 1939 році. Але її об’єднання у єдине тіло – управлінське, економічне, соціальне і культурне – відбувалось дуже повільно, внаслідок чималої кількості причин, серед яких економічна строкатість регіону, культурна та історична особливість окремих громад. В склад теперішньої Кіровоградщини увійшли землі, які були межовими територіями класичної козацької Черкащини, Поділля, козацького Придніпровя, північних частин Причорноморських степових обширів, і навіть земель колишніх Запорізьких земель. 

Створення спільної території – не тільки формально, але і змістовно – відбувся значно пізніше. Можна говорити про формування такої спільноти вже після Другої світової – на межі 50-60 років, коли остаточно сформовано адміністративні межі області і коли розвинулись і сформувались сталі зв’язки між регіональним центром та крупними населеними пунктами, дрібнішими адміністративно-територіальними утвореннями, включно із селищами, селами і центрами районів.

Власне 85 років – це вже великий проміжок часу для динамічного розвитку суспільства у 21 столітті, коли іноді 10-річний і навіть 5-річний час – це вже відстань від одного суспільства до іншого. І можливо варто взагалі говорити про постмодерне територіально-адміністративне формування в Україні.

“Штучна” Кіровоградщина: життєздатне оновлення чи непотрібний гібрид?

Тож з огляду на те, що ми вже знаємо, “штучна” Кіровоградщина є життєздатним новим утворенням чи непотрібним радянським гібридом?

Як показує практика, такі утворення є не лише життєздатними. Вони можуть бути навіть у чомусь більш прогресивними і цікавішими, ніж побудовані на стабільному і лінійному зростанні території із глибиною історичної памяті від князівських часів. Тому наприкінці цієї спроби оглянути минуле краю з незвичайного ракурсу можемо говорити про імовірну спадковість і продовження життя незвичайного утворення, сполуки людей, що живуть у межиріччі Бугу і Дніпра, на землі, що незабаром отримає нову назву, але залишиться змістовно, сформованою ще правічною гетьманською амбіцією соборної, неподільної України.

Віктор Голобородько, член Національної спілки краєзнавців України

Довідково: 10 січня 85 років тому створено Кіровоградську область – текст suspilne.media

10 січня 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР утворено першу Кіровоградську область, до складу якої увійшло 30 районів. Це були 13 районів Миколаївської області, серед яких і тодішній Олександрійський, а також Аджамський, Бобринецький, Витязівський, Долинський, Єлизаветградківський, Знам’янський, Кіровоградський, Компаніївський, Новгородківський, Новопразький, Петрівський та Устинівський. До складу нової області увійшли десять районів Одеської області – Великовисківський, Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщанобрідський, Рівненський, Тишківський та Хмелівський, п’ять районів Київської області – Златопільський, Кам’янський, Олександрівський, Підвисоцький та Чигиринський, два райони Полтавської області – Новогеоргіївський та Онуфріївський.

Остаточно межі області визначились у 1960 році, а територіально-адміністративна структура залишалась незмінною з 1968 року. 

2016 року обласний центр отримав назву Кропивницький, а відповідно до розпорядження уряду від 12 червня 2020 року “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Кіровоградської області” визначили нові адміністративні центри та території 49 територіальних громад: 12 міських, 16 селищних і 21 сільської. Крім того, на підставі постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року “Про утворення та ліквідацію районів” у Кіровоградській області утворили Голованівський, Кропивницький, Новоукраїнський та Олександрійський райони. (За інформацією історика, директора обласного краєзнавчого музею Бориса Шевченка).

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *