Пт. Тра 17th, 2024

Сьогодні, у річницю повномасштабного вторгнення РФ варто поговорити не про війну, а про її страшні рани. Розуміємо і віримо, що перемога – попереду. Що рф дуже сильно прорахувалась у єдиному – підтримці світової спільноти. І вперше за століття існування, Україна не опинилась у лещатах між імперіалізмом Старого Світу та російської корони.

Але все ж.

Ми не військові і не глобальні аналітики та розуміємо, що таке економіка регіонального рівня. І от про що маємо говорити і про що думати. Про проблему виживання після того, як здобудемо перемогу.

І дійсно, тільки відверті романтики не розуміють, що певних «успіхів» рф на жаль, досягла – вона руйнує і зруйнувала вже частково інфраструктуру, економіку, цілі сектори бізнесу. Це – відверті прояви економічного та етнічного геноциду з якими ми вже всі зіткнулись, а далі будемо лише відчувати все потужніші наслідки цього удару.

Ось відсторонене і дуже точне оцінювання ситуації.

«Повномасштабне російське вторгнення відкинуло Україну на 15 років назад у питаннях бідності, заявив регіональний директор Світового банку Аруп Банерджі в інтерв’ю Інтерфаксу-Україна.

“Вторгнення в Україну – це трагедія, яка має серйозні людські та економічні наслідки. За нашими оцінками, за межею бідності опинилися ще 8 млн українців, порівняно з довоєнним періодом. Тобто, країна відкинута на 15 років назад у досягненні своїх цілей щодо скорочення рівня бідності”, – сказав він”.

А тепер щодо міста.

Після війни, Олександрії, яка живе відверто не за статками, доведеться, що б там хто не казав, оптимізувати свої витрати на прожиття. Це буде безумовно стосуватись кількості (не якості) бюджетних закладів: культури, медицини, освіти. І зрештою припиняти використовувати комунальний бюджетний ресурс для економічного благодійництва.

Всі ці нашарування у реальному секторі економіки комунальних підприємств, установ та інших форм застосування грошей з державно-податкової системи, насправді прояв стагнації економіки, а не її відродження.

Монополізація економіки через державно-самоврядні механізми призводить тільки до зростання неефективності. Ще не було жодного комунального підприємства, яке б працювало із вигодою. Згадайте хоча б одне! І ми всі знаємо чому все саме так. Бо отримання прибутку, чистої маржі, викликає спроби забрати ці ресурси з підприємства і перерахування коштів у бюджет беззастережно. Це – вимога закону. Так і є. Але хто з керівників комунального сегмента чи їх кураторів відчував, що вони є не власниками, а лише розпорядниками ресурсів? І чому тоді ми говоримо, що скільки коштів не перераховуй на комунальний сегмент, навіть підприємств, самостійних економічних одиниць, скільки коштів і зникне? Обґрунтовано зникне, зі списанням за всіма формами? Але без реальної користі громаді і конкретним жителям міста.

Для кого це окозамилювання? Для самих себе?

Замість інвестицій, розподіляються ресурси по певній кількості кишень? Чи не варто жити за виставленими рахунками? Так як живуть країни Євросоюзу, куди ми так хочемо увійти і де вже є кандидатами до вступу.

Ці всі питання треба буде розв’язувати невдовзі. Бо грошей більше не буде. Ми будемо об’єктивно біднішими після перемоги, а не багатшими. У нас буде багато ран – соціальних, культурних, людських, ресурсних, економічних.

Хоча є одне але, що переважує все інше – й надалі залишимось вільними!

Але чи об’єктивно оцінюється ситуація в місті? У нас постійно переконують – сфера послуг зростає, а отже ми розвиваємось! Маємо сумні новини для таких оптимістів – все якраз навпаки.

Зростання кількості закладів сфери споживання у нашому випадку – регрес, а не прогрес. Бо це спроба скористатись великим ресурсом, що перетікає з кишень людей, пов’язаних із державно-бюджетною сферою. Але ситуація стає ще гіршою.

Навіть цей сегмент, що базується на коштах від бюджетних установ та закладів, скорочується. Згортається практично все, що не є комунальним. Тільки за останній час відбулось тихе, непомітне, але відчутне для реального сектору економіки, закриття десятків малих справ, бізнесів, які розвивали місто. Реальної статистики ми не знаємо, бо чимало людей просто в очікуванні або залишили справу і законсервували її до якихось часів. Можливо сподіваючись на повернення у світ до війни. Але той світ вже не повернеться на 100%.

Матимемо нову економічну реальність.

Об’єктивно – у часи війни, є прийнятною і зрозумілою є практика стиснення і скорочення вільного підприємництва. Бізнес або ініціатива, якщо тільки вона не жорстко орієнтована на виробництво зброї та нагальні потреби інфраструктури – генератори, водопостачання, їжа, ліки – вмирає або скорочується.

Але що буде завтра?

Скоріше за все нам допоможуть країни Євросоюзу оговтатись від жорстоких ударів економічних та соціальних, технологічних та воєнних. І частина цієї допомоги сягне Олександрії.

Але це будуть гроші, як це повідомили партнери України на Давоському форумі, які прийдуть через приватно-державні інвестиції, корпоративний бізнес із контролем кожної копійки. Такого як раніше не буде. Заливати пожежу грішми ніхто не наважиться. Не той час і не ті обставини.

Тобто олігархічні та корупційні проєкти не працюватимуть або працюватимуть на мінімум потужності.

Чи готові до життя у реальному світі із такими жорсткими викликами у бюджетній сфері в Олександрії? Сподіваємось, що представники влади як виконавчої, так і представницької мають план “Б”.

Бо це і буде нашою перемогою 2.0. Перемогою над економічним та соціальним геноцидом, який нам влаштував ворог.

Фото: твітер @GeneralStaffUA

Від admin