В Олександрії у 60-ті роки минулого століття була спроба побудувати нове місто. Це був справжній постмодернізм – сплав індустріальних потужностей, технологій та сучасного українського національного мистецтва, що грунтувалось на фольк-мотивах, але закорінювалось у європейські культурні тренди. Ці постмодерністські рішення реалізували молоді скульптори, художники, архітектори, що незабаром стануть зірками українського мистецтва. Тоді вони робили перші, але вже сміливі кроки у творчому житті, формуючи новий мистецький простір, намагаючись зберегти традицію, проте не копіюючи національні мотиви, а творчо переосмислюючи багатовікову спадщину українського народу.
Завдяки такій колаборації ми маємо шедеври “комуністичного постмодернізму” в Олександрії (умовний термін), зокрема Палац урочистих подій, “Світлицю козака Вуса” (інтерєри знищено), численні мистецько-декоративні проєкти в громадських будівлях (частково збереглись). Ініціатором їх в місті та генератором реалізації був Павло Чаговець, гірничий інженер та керівник капітального будівництва “Олександріявугілля”.
“Сьогоднішнє відео, присвячене українському художнику, Миколі Олександровичу Шкарапуті. Найвідоміша його робота, вітраж на нижній станції фунікулера, та крім нього були іще проєкти, частина з яких втілена в життя, а частина ні.
Микола Олександрович навчався в студії Алли Горської та Віктора Зарецького, спілкувався з такими відомими та важливими митцями, як Саєнко, Тоцький, Приймаченко, Параджанов, Якутович, Собачко-Шостак та інші.
Запрошую до перегляду, бо розмова з такими людьми, як машина часу, і так потрібний нам зараз звʼязок з попередніми поколіннями”, – зазначає авторка проєкту “Сад людей”.
Більше про те як створювалась нова мистецька хвиля в Олександрії, дивіться в новому відео ютюб-проєкту “Сад людей”. Тут також є прохання до олександрійців, поділитись фото чи інформацією про шедеври, які частково знищені і залишились лише в памяті городян або у старих фото.
Для тих, хто хоче дізнатись більше про ці проєкти, пропонуємо також уривок із дослідження мистецтвознавця, художника Андрія Надєждіна, про згадану колаборацію в Олександрії. Це уривок з його публікації “Народні мотиви в образотворчому мистцеві Кіровоградщини кінця 1960-х – початку 1970-х років”, яка вийшла у світ у ІІІ випуску “Краєзнавчого вісника Кіровоградщини” в 2009 році.
“У 1960-і рр. художник-монументаліст Григорій Синиця зібрав у Києві творчу групу художників, щоб розгорнути нову хвилю монументального мистецтва в Україні. До групи увійшли Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Зубченко, Григорій Приходько та інші. Та наприкінці 1960-х кожен з художників почав працювати окремо. Тож Г.Синиця створює нове об’єднання, до якого увійшли художник-монументаліст Г.Шкарапута та художник-реставратор Л.Тоцький. Ось як Г.Шкарапута згадує цей час: „Ми розробляли ескізи мозаїк і настінних розписів для оздоблення сучасної архітектури.
Разом з Г.Синицею ми створили мозаїки у торгівельному центрі м.Олександрії (Кіровоградська область), а потім вже без його участі оформили об’єкт „Світлиця козака Вуса” – святковий зал для прийняття почесних гостей (1969-1970 рр.) м.Олександрія).
Шість розмальовань складали: образ козака Вуса – засновника роду і міста, композиція на тему українського козацтва за мотивами пісні „Як зібрались браття біля чари”, третя теж з інкрустацією – сучасна Олександрія, а ще три – анімалістично-гумористичні композиції. Інтер’єр являв собою монументально-декоративний художній синтез тематичних розмальовань, виконаних темперою з інкрустацією золотою соломкою, а також нові оригінальні українські меблі, зроблені за нашим проектом. Крім того, були розроблені і декоративні елементи інтер’єру. У своїх роботах ми намагалися розробити новий монументально-декоративний стиль, в основу якого було закладено єдність діалектичного розуміння народного мистецтва, ознаки сучасності, образне узагальнення та Дух Вічного”. (М.Шкарапута. Спогади про Клуб творчої молоді та моїх учителів у мистецтві. Журнал „Галерея” № Ѕ, 2008р.)”.
В публікації використані скріншоти з відео ютюб-проєкту “Сад людей”