Вт. Тра 14th, 2024

У липні цього року Олександрію відвідала цікава людина – доктор філософських наук, доцент, директор громадської організації «Несторівський центр», координатор ініціативної групи «Інакша освіта» Віталій Хромець. За плечима у філософа-науковця багатий 15-річний досвід управлінської роботи в освітньо-науковій сфері, він розробляв та координував роботу низки магістерських та докторських освітніх програм, консультував заклади вищої освіти що до розробки стратегії та нових освітніх продуктів.

Під час перебування в Олександрії Віталій Хромець не тільки провів триденне навчання для місцевих педагогів, а й відвідав декілька цікавих локацій, поспілкувався з олександрійцями. Далі в інтерв’ю з Віталієм Хромцем розкажемо про враження від міста, від його мешканців, про проблеми в освітній структурі й можливі шляхи їх вирішення, а також про бачення освітнього експерта перспектив Олександрії.

На відео – звіт про подію та відвідані локації у перший день відвідин.

– Одним із перших місць, де я побував в Олександрії, був музей Дмитра Івановича Чижевського. Мене дуже тішить, що в місті, де Чижевський народився, відновлюється пам’ять про нього. Це справді унікальна постать, яку можна назвати інтелектуалом, всебічно розвинутою людиною, яка була інтегрована через німецьку інтелектуальну традицію до європейської інтелектуальної традиції.

Мені б дуже хотілося, щоб Дмитро Чижевський став для олександрійців певним зразком, за яким хотілось би слідувати, і щоб його шлях певним чином став тим шляхом, яким можна йти і досягати у свій спосіб того, чого досягнув Чижевський. З єдиним але: Чижевському довелося поїхати з України, тому що він просто був би знищений більшовицькою владою. Олександрійцям же слід орієнтуватися на вченого, йти тим же шляхом, але залишалися в Олександрії, чи принаймні в Україні. Але для цього важливо, щоб в Олександрії створювалися умови, де власне ті, хто рухається цим шляхом, могли знайти своє застосування.

Має бути простір, де інтелект є запитуваним, де висока академічна наука є запитуваною. Це все велика робота, але мені здається, що завзяття є, і якщо вже почали відновлювати пам’ять вченого, значить можна робити й наступний крок.

«Ми повинні розуміти, що внутрішній фронт – це власне школа, там твориться новий українець, там творяться його наративи»

– Ви маєте досвід роботи в освітній сфері, спілкуєтеся з освітянами по всій країні, зокрема мали можливість почути і педагогів Олександрії. Що можете сказати про освіту на сьогоднішній день?

– Я був також в Олександрійському педагогічному коледжі ім. В.О. Сухомлинського і ми говорили про наболіле – про те, що кількість людей, які хочуть бути вчителями, все менша і менша, кількість незайнятих вчительських посад у школі все більша і більша, і ми потрапляємо в той страшний розрив, коли скоро просто не буде кому вчити. Це питання, в якого немає простого вирішення. Ми ж не можемо кинути заклик ставати вчителями, адже сучасна молодь не має бажання присвячувати життя складній професії, яка гідно не оцінюється.

Я завжди задаюся питанням: чому говорячи високі слова про вчителя, держава платить йому мізерну заробітну плату? Так не має бути. Зараз коли зрозуміли, що армія потрібна, держава платить гідні заробітні плати, шануючи те, що на даний момент ці люди на фронті проливають кров. Але ми повинні розуміти, що внутрішній фронт – це власне школа, там твориться новий українець, там творяться його наративи. Але як на цьому внутрішньому фронті можуть боротися вчителі за заробітну плату, на яку не можна прожити і утримувати свою сім’ю?

Це є велика проблема. З однієї сторони держава повинна зрозуміти, що потрібно спрямовувати кошти в освіту, а з іншої сторони ми повинні думати про те, як підвищити престиж учительської професії, щоб туди пішла молодь. Є варіанти відповідей, але такої стовідсоткової, яка точно дає результат, немає. Треба шукати, думати, бажати, і докладати зусилля з усіх сторін: від громадянського суспільства, від держави, від педагогічної спільноти, від чиновників місцевого рівня, від чиновників вищого рівня, бо якщо це не вирішити, то ми потрапимо у серйозну гуманітарну катастрофу. Під час нашого триденного тренінгу в Олександрії наша розмова власне стосувалася того, як зробити освіту в Олександрії кращою за участі кращих вмотивованих педагогів.

– Вмотивовані педагоги є, але велика кількість є і невмотивованих, які сьогодні працюють в наших освітніх закладах.

– Так, це велика проблема, і кожен колектив структурується таким чином, що в ньому є люди (їх, як правило, меншість), які є локомотивами цього процесу. І от від потужності цього локомотиву буде завжди залежати, скільки вагонів він буде за собою тягнути.

«Мені почали ставити незвичні питання»

– У вас була можливість поспілкуватися і з олександрійською молоддю? Яке враження на вас справили місцеві юнаки та дівчата?

– У нас було вечірнє спілкування з творчою молоддю у Галереї сучасного мистецтва «Аванґард». Ми спочатку планували розмову на півтори години, але вона тривала понад дві години. Розмова вийшла ненатягнута, спокійна, а вже під час рефлексії почали підійматися дуже складні питання.

Ми говорили про сучасне мистецтво, про те, на що воно має впливати, і тут мені почали ставити такі незвичні питання, на кшталт: а чи існує об’єктивна реальність? а як ми знаємо, що щось існує об’єктивно? Розпочалося обговорення, обмін думками, і я зрозумів, що це питання високого інтелектуального штибу, високого рівня абстрактності, і як правило пересічно вважається, що такими питаннями цікавляться філософи, а тут у нас із олександрійською молоддю відбувається жива розмова, пов’язана з цими складними абстрактними запитаннями. І це мене позитивно вразило. Мене навіть почали запитувати, де можна здобути філософську освіту.

«Такі простори, як «Простір Дмитра Чижевського» – це місце, де можна підтримати в формі власний мозок… Без цього просто не може бути розвитку».

– У цьому році в Олександрії розпочав свою роботу культурний центр «Простір Дмитра Чижевського» – це такий інтелектуальний майданчик для самоосвіти олександрійців. На вашу думку, яку роль він може відіграти у формуванні інтелектуального середовища міста?

– Такі майданчики, як «Простір Дмитра Чижевського» – це так звана неформальна освіта. Те, що відбувається в школі, в коледжі – це формальна освіта, бо вона передбачає послідовність, поетапність, і найголовніше – видачу диплома. Тут ми говоримо про неформальну освіту, що здобувається за бажанням, і якість формальної освіти визначається якістю неформальної освіти. Умовно кажучи, ці простори говорять про те, що там люди отримують знання внаслідок спілкування, внаслідок певних заходів, що потім вони повертають у формальну освіту. Тобто, якщо людина бере участь у діяльності таких інтелектуальних просторів, таких інтелектуальних гуртків, вона продовжує процес власного розвитку, займається самоосвітою.

Людина здійснює над собою певні зусилля, і таким чином, якщо висловлюватися спортивною термінологією, перебуває у формі, в інтелектуальній формі. Мозок людини – це щось схоже на м’яз. Якщо його не тренувати, він так само втрачає форму, тому постійно цей м’яз – наш мозок, треба тримати в цій формі. І власне такі простори, як «Простір Дмитра Чижевського» – це місце, де можна підтримати в формі власний мозок, працюючи і перебуваючи в певному інтелектуальному процесі. Без цього просто не може бути розвитку. Такі неформальні групи в усьому світі забезпечили підтримку із супервмотивованою частиною людей для того, що з кожним наступним днем ставати краще і краще. Тому такі майданчики виконують важливу непересічну роль, і якщо їх немає, це перший симптом того, що дана спільнота перебуває в фундаментальній кризі. Якщо такі інтелектуальні майданчики з’являються, це є симптомом одужання. Тому чим більше їх буде, тим краще.

«Місто – це не кількість людей, а його складність»

– Що, на вашу думку, має бути в Олександрії, щоб невеличке українське місто піднялося до рівня європейських міст?

– Для того, щоб ставити амбітні цілі, має з’явитися пошана до інтелекту, до інтелектуальної праці, до людей інтелектуальної праці, до яких якраз і належать освітяни, керівники бібліотек, музеїв і т.д. Це інтелектуальний ресурс і він має підвищуватися, покращуватися, консолідуватися. Місто – це не кількість людей, а його складність. От, наприклад, Гейдельберг, де працював Дмитро Чижевський – це невеличке місто, але там є університет, який входить в топ 50 найкращих університетів світу. У місті Барі в Італії на 300 тисяч населення є три музичних театри – це говорить про те, що в цьому місті є культурна складність. Тому про розмір населеного пункту та кількість людей потрібно забувати. Це абсолютно не є чинником успіху. Концентрація інтелекту і концентрація складності міста – от що важливо. Чим більше складність – тим краще. От, наприклад, коли в Олександрійському театрі з’явиться постійно діюча трупа і квитки на її спектаклі потрібно буде купувати за півтора місяця наперед, оце буде маркер того, що в місті відбулася культурна складність.

«В Олександрії п’ять коледжів… де є потенційні абітурієнти на продовження навчання у вищому навчальному закладі. Тобто… може бути запит на вищий навчальний заклад»

– Ви згадували невеликі міста, які славляться своїми вищими навчальними закладами. Але в Олександрії нема жодного вишу. Чи є це великою проблемою та перешкодою у досягненні високих цілей?

– Є пряма кореляція в тому, що завдяки вищому навчальному закладу складність міста підвищується. В Барі є свій університет, в Гейдельберзі також. В Олександрії п’ять коледжів, тобто п’ять точок, де є потенційні абітурієнти на продовження навчання у вищому навчальному закладі. Тобто, фактично ми можемо говорити про те, що, ймовірно, може бути запит на вищий навчальний заклад. Зрозуміло, що якщо його створювати в Олександрії, то тільки таким чином, щоб він по своїй якості одразу перевершував ті виші, які є поряд, наприклад у Кропивницькому чи в Кременчуці. Тобто, якщо ставити таку амбітну задачу і правильно її реалізувати, це точно вплине на якість, на структуризацію інтелектуального життя і на зміни в Олександрії загалом.

Ще хочу зауважити один цікавий момент. Німецькі економісти проводили дослідження, де порахували ВВП на душу населення в маленьких регіонах у прив’язці до наявності чи відсутності вищого навчального закладу. Так от, вони помітили, що чим далі регіон від університету, тим менше ВВП, а чим ближче до університету, тим відповідно ВВП вище. Тобто, ці дослідники встановили пряму економічну залежність від наявності чи відсутності університету. Їхні дані мені видалися переконливими, тому якщо це справді так, ми можемо відразу припустити, що наявність університету покращить в тому числі і економічну ситуацію в Олександрії. Інтелект породжує гроші, тому встановлюється пряма кореляція. Тому мрійте і дійте – це може бути цікава історія.

«В Олександрії може з’явитися щось таке, що зможе бути прикладом для всієї України»

– Після знайомства з Олександрією та його жителями, яким ви бачите  майбутнє нашого міста?

– У мене відчуття, що в Олександрії може з’явитися щось таке, що зможе бути прикладом для всієї України. Поки що ми можемо сказати про деякі обласні центри, яким вдалося наростити свій регіональний патріотизм, наприклад Вінниця, Івано-Франківськ. І раптом, наприклад, Олександрія стане першим регіональним центром, невеличким містом, де з’явиться цей регіональний патріотизм, де люди будуть їхати кудись навчатися і повертатися назад в Олександрію, щоб тут жити і працювати.

І якщо це вдалося іншим містам, хай поки що обласного рівня, то я думаю, що Олександрія теж може наростити свій регіональний патріотизм і за рахунок того, що люди будуть тут залишатися або повертатися в Олександрію після навчання, може з’явитися щось таке, про що ми будемо говорити як про певний всеукраїнський феномен. Я в це дуже вірю!

Записала Юлія Пастух

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *